Ця історія почалась не з архівів, не з карт і не зі схем. Вона почалась із фрази, яку наш головний геолог кинув мимохідь. Людина він спокійна, навіть трохи флегматична. Зайвого не скаже — але коли вже говорить, зупиняєшся і слухаєш.

Колись він працював у державній структурі. І якось був залучений до досліджень на території ставки Гітлера “Вервольф” — того самого бункера під Вінницею. Ну… сподіваємось, це справді були офіційні дослідження, а не варіант “відколов шмат, поки ніхто не бачив”. Але як би там не було — спостереження він зробив дуже цікаве.

“Бетон на ставці — не зі щебеню. Там гравій.”

Це зауваження одразу викликало цікавість. Адже в серйозних бетонних конструкціях зазвичай використовують саме щебінь — твердий, дроблений, з чіткими гранями. А тут — гравій. Природний, округлий, окатаний. І, що найцікавіше — гранітний.

А це вже нетипово. В Україні гравій — річ не рідкісна. Але здебільшого він складається з порід кварцитовидного пісковику: міцний, так, але не граніт. А от гранітний гравій — зовсім інша історія. Такий матеріал зустрічається переважно у північній Європі, зокрема в Скандинавії. В Україні ж він не трапляється.

Тобто цей гравій — точно не місцевий.

За словами геолога, близько 90% кам’яної частини в бетоні ставки — це саме цей гранітний гравій. Решта — місцевий щебінь. І це ще дивніше, бо зовсім поруч, на той час, уже працювали гранітні кар’єри — Стрижавський, Гніванський. Але їхню продукцію практично не використали.

Чому? Можливо, були технічні чи організаційні обмеження. А можливо — інженери просто точно знали, який саме матеріал їм потрібен. І цей гравій відповідав вимогам: висока міцність, стабільна фракція, ідеальна форма зерен для щільного бетону.

І ось тут ми переходимо від історії — до сьогодення.

Бо гравій — це не “другосортний” матеріал. У нас його мільйони кубів. Так, він не гранітний. Але достатньо міцний для доріг, бетонів загального призначення, благоустрою. І головне — його видобуток у рази дешевший, ніж у щебеню. Він не потребує дроблення, має природну форму, і, до речі, ще й виглядає естетично.

Гравій має свій потенціал. І приклад із Вервольфу це тільки підтверджує.

До речі, коли ми раніше публікували цю історію, нам написали цікаве повідомлення в коментарях:

“Я був на екскурсії в ставці. Екскурсовод казав, що щебінь (чи то гравій) привозили з Одеси.”

Так як, у самій Одесі й області гранітного гравію немає, він там інший. Із цього припускаємо: матеріал могли завозити морем — з Європи, доставляти в Одеський порт, а звідти вже — залізницею або вантажівками до Вінниці, на будівництво ставки.

Маємо добірку родовищ та перспективних ділянок гравію в центральній та західній України —  можна ознайомитися у нас на сайті за посиланням: http://plast.vn.ua/%d1%80%d0%be%d0%b4%d0%be%d0%b2%d0%b8…/