Золото України міф чи реальність?
Перше золото видобуте в Україні – на плиті з завезеного в Україну каменю
В свій час мені поталанило бути шукачем природних скарбів на неоглядних просторах колишньої великої держави, шукати золото на Кавказі, в Казахстані і навіть в Україні.Порівнюючи результати, які отримували українські геологи, з родовищами інших регіонів я завжди ставився досить скептично щодо перспектив України стати провідною золотодобувною державою. Але щодо реальної можливості створення країною свого золотого запасу за рахунок підземних скарбів, не маю жодних сумнівів.
Якось в розмові з науковцями, які обговорювали тему перспектив організації в України видобутку золота, я заявив, що знаю чимало родовищ в Україні з промисловим, тобто економічно вигідним для видобування, вмістом золота. Спочатку це було сприйнято як жарт. Але після нехитрих розрахунків, фахівці задумалися і навіть були дещо здивовані.
Я пропонував надзвичайно прості речі. Для початку ми взяли ринкову вартість одного кубічного метра облицювального каменю з відомих родовищ Житомирської та деяких інших областей і підрахували скільки золота можна купити на ці гроші в найближчому банку, або ж на Лондонській біржі. Виявилося що це 10 – 20 грамів чистого банківського золота, тоді як середній вміст природного золота в рудах українських родовищ, що часто залягають на глибинах в сотні метрів – 6 – 8 грамів на тонну. Тобто кожен блок облицювального каменю розміром 2Х2Х1,5 метра це золотий самородок вагою 50 -100 грамів. І лежить цей камінь майже на поверхні, і запаси його практично не обмежені, і ні складних технологій для видобування, ні жодної переробки не потребує.
Україна на тектонічній карті світу. Червоним кольором показано кристалічні щити – Український та Балтійський.
В свій час Україна забезпечувала основну частину потреб в облицювальному камені усього Радянського Союзу. З українського каменю будувався мавзолей і Красна площа. І в Європі за ресурсами та розмаїттям облицювального каменю Україна не має рівних. А по окремих видах каменю, зокрема лабрадориту, вона фактично є монополістом, оскільки він відомий усього в кількох місцях на планеті.
Усе це завдяки тому, що через усю територію України – від кордону з Білорусією до Азовського моря – постягається так званийукраїнський кристалічний щит, де на площі понад 100 тисяч квадратних кілометрів породи древнього фундаменту – граніти, габро та їм подібні підходять до самої поверхні.
Тільки детально розвідані запаси облицювального каменю в Україні складають близько 400 мільйонів кубічних метрів. В золотому еквіваленті, в вирахуванням усіх втрат при видобуванні блоків, це приблизно 1000 тон банківського золота. А взагалі, ресурси облицювального каменю в Україні практично не обмежені.
Важко пояснити чому Україна, маючи такі запаси облицювального каменю, в тому числі унікальні його різновидності, видобуває усього 200 – 300 тисяч кубометрів каменю на рік (менше 0,1% від розвіданого) або близько 50 – 60 тисяч кубометрів кондиційної блочної продукції. При цьому експортує 30 – 40 тисяч кубометрів продукції у вигляді блоків та склябів на суму близько 20 мільйонів доларів. А невеличка Фінляндія щорічно видобуває близько 400 тисяч кубометрів блочної продукції на суму близько 200 мільйонів євро, що еквівалентно приблизно 6 тоннам чистого золота за цінами Лондонської біржі.
Може у когось з читачів виникне справедливе запитання: а що ж буде з нашим довкіллям, якщо ми почнемо так інтенсивно розробляти родовища облицювального каменю?
З впевненістю скажу, що в порівнянні з видобуванням інших корисних копалин це найменше лихо. Оскільки розробка каменю ведеться на значну глибину, площі під кар’єри потрібні мінімальні. Наприклад в тій же Фінляндії сумарна площа усіх кар’єрів облицювального каменю 450 га і відповідно з кожного гектара цієї площі щорічно збирають «урожай» вартістю понад 400 тисяч євро. Крім того, облицювальний камінь видобувається без вибухових робіт, переробка сировини практично відсутня, щонайбільше – це розпилювання каменю алмазним інструментом. Після відпрацювання кар’єрів в їх гранітних берегах утворюються глибокі озера кришталево чистої колодязної води об’ємом в сотні тисяч, а то й мільйони кубометрів. Зважаючи на те що гранітний регіон України дуже бідний на запаси питної води, такий «колодязь» ніколи зайвим не буде. Головне вберегти його від забруднення, тобто не перетворити кар’єр на сміттєзвалище.
Чому ж тоді Україна не використовує свої багатства?
Причин багато: від загальних, характерних для усієї нашої економіки, до суто специфічних. Серед останніх я відзначив би проблему самого поняття «родовище облицювального каменю», або якщо уже розмова про золото, то не скажеш краще за народну мудрість: «Не все те золото, що блищить».
Ця проблема дісталася нам у спадок від минулих часів, коли на першому місці стояло питання кількості родовищ і розвіданих запасів, а не якості сировини. Це, а також гаряче бажання керівників районного, а той сільського масштабу, мати родовище саме на своїй території призвело до того, що поряд з дійсно унікальними родовищами облицювального каменю маємо багато таких що не витримують жодної критики. А суворе дотримання інструкцій з розвідки, написання звітів та систематизації результатів призвело до того, що з наявної документації майже неможливо зробити висновок щодо дійсної цінності родовища.
Кар’єр з видобування облицювально каменю на Житомирщині
Провести реальну експертизу з залученням кваліфікованих фахівців у нас мало хто наважується. В результаті, часто, розчарування і марно витрачені кошти.
Друга проблема – наше бажання «мати усе і зразу».
Розробка кожного кар’єру справа багатьох років, а то й десятиліть. Не можливо за рік – два налагодити на новому місці промислове видобування блочного каменю. Вирвати шматки каменю з глибини можна, але за це доведеться потім довго розплачуватися.
Якось побачивши наші кар’єри, які більше нагадували сліди
Гранітні блоки готові для реалізації. Житомирщина
важких бомбардувань, фахівець з Італії був досить здивований і почав креслити схему правильної розробки кар’єру облицювального каменю. Щоб допомогти йому ми відкрили наш старий підручник з гірничої справи. Побачивши там таку ж саму схему він здивувався ще більше: «То чому ж ви так не робите»? Питання звичайно не просте…
На кінець проблема збуту. З одного боку її ніби і немає – ринок величезний, доля України на світовому ринку на сьогодні не перевищує десятих часток процента. З іншого боку – на цьому ринку визнають тільки солідних і надійних партнерів, які до того ж пропонують різноманітну сировину і
Не розвідані поклади облицю-вального граніту на Житомирщині
продукцію. Тому невеличкому кар’єру з Житомирщини, який кожних два роки переходить з рук в руки, пробитися на цей ринок не просто.
Враховуючи ціну питання за його вирішення мала б взятися і держава. Державні підприємства уже були. Був потужний «Нерудпром», від якої мало що залишилося. Проблема напевно не у формі власності, а в створенні умов для розвитку гірничої галузі, починаючи з логічного, усім зрозумілого і стабільного законодавства в сфері використання надр та землі, яке не просто декларує загальнонародну власність на усі природні ресурси, а надає реальну можливість кожному, на певних умовах, використовувати їх для отримання прибутку та збагачення держави.
А поки що, виготовлений з першого українського золота і урочисто піднесений Президенту українськими геологами та промисловцями в кінці 90-х років малий герб держави є дуже символічним. Золото дійсно українське – близько кілограма на той час назбирали. А от підставка до нього виготовлена з каменю, завезеного в Україну, бо про свій, мабуть, забули.
А була б вона з нашого каменю, могла б символізувати справжній золотий запас держави.