Що не так із кримінальними справами по ДПР: системний збій чи пастка для надрокористувачів?
По всій країні останнім часом розгортається одна й та сама історія: правоохоронні органи масово відкривають кримінальні справи за статтею 240 КК і нараховують мільйонні “збитки” підприємствам, які проводили дослідно-промислову розробку (ДПР) родовищ до того, як запаси корисних копалин були затверджені Державною комісією по запасах (ДКЗ).
Суть порушення — спершу треба затвердити запаси, а вже потім проводити ДПР — а підприємства робили навпаки.
Проблема в тому, що ця “очевидна” вимога ще донедавна не була очевидною навіть для органу, який регулює відносини у сфері користування надрами.
Дозвіл на геологічне вивчення з ДПР видається разом з обов’язковим додатком — Угодою про умови користування надрами, невід’ємною частиною якої є Програма робіт із переліком конкретних робіт, які необхідно виконати та чіткими термінами виконання.
Ця Програма робіт роками готувалася і погоджувалася за типовою формою, яка прямо передбачала послідовність: спершу дослідно-промислова розробка — і лише потім, за її результатами, затвердження запасів у ДКЗ. Під кожною такою угодою стоїть підпис представника Геонадр України як сторони договору.
Тобто надрокористувачі не вигадували цю послідовність самі — вони виконували те, що прямо приписав і підписав уповноважений державний орган.
Зміни до Положення про порядок проведення ДПР, на які тепер посилаються як на підставу для звинувачень, були ухвалені ще у 2024 році (подібна редакція також діяла з 2003 по 2022 рр.).
Однак, якщо проаналізувати пакети аукціонної документації для ділянок, які виставлялись на аукціон у 2025 році:
Виходить, що орган, чиєю прямою функцією є контроль за законністю користування надрами, ймовірніше за все, сам розібрався у власному регулюванні щонайменше на рік пізніше, ніж тепер вимагає цього від підприємств, — і на кілька років пізніше за початок ДПР у справах, які зараз кваліфікують як кримінальні.
Кримінальні справи відкриваються не по одному-два випадки, а масово по надрокористувачах, які отримували дозволи на геологічне вивчення з дослідно-промисловою розробкою за останні роки.
Коли “порушником” виявляється практично вся галузь, яка при цьому діяла за однаковою, публічно затвердженою й погодженою тим самим органом процедурою, — це ознака не масового злочинного умислу десятків (може вже й сотень) підприємств, а системного збою в самому регулюванні чи в його новому тлумаченні.
Показово й те, що більшість цих підприємств не приховували видобуток:
— звітували про обсяги за формою 5-ГР;
— сплачували рентну плату;
— погоджували проекти з профільними органами.
Звинувачувати надрокористувачів у недотриманні вимоги, яку сама Держгеонадра сформулювала для себе лише наприкінці 2025 року, роками до того погоджуючи протилежну послідовність дій власним підписом, — щонайменше некоректно і точно не узгоджується з принципом “належного урядування”.
Адже надрокористувачі добросовісно покладалися на правомірність дій державних органів, які роками погоджували проекти дослідно-промислової розробки, приймали звітність і підписували угоди з тією самою послідовністю дій, яку тепер раптом почали визнавати кримінальним правопорушенням.