«Із загальної кількості розвіданих в Україні родовищ, що числяться на державному балансі, кількість родовищ, розробка яких на сьогодні є економічно доцільною, ймовірно не перевищує 1/3. Якщо ж брати до уваги тільки родовища, що не розробляються, чи не надані в користування, то цей показник складе не більше 1/5.»
Під мінерально-сировинною базою України, як і будь-якої іншої держави, розуміють офіційні дані про підтверджені (розвідані) запаси та прогнозовані ресурси корисних копали. Ці дані є результатом вивчення надр упродовж багатьох десятиліть.
При цьому, в різних країнах, існував різний підхід до оцінки запасів і ресурсів корисних копалин. Особливо суттєві відмінності в підході до формування мінерально-сировинної бази були між країнами бувшого соціалістичного табору та рештою капіталістичного світу. Причиною цього був принципово різний економічний устрій держав. А запаси будь-якої корисної копалини, це, в першу чергу, категорія економічна.
В той же час, мінерально-сировинна база України більш ніж на 90% сформована саме за часів бувшого СРСР, за тодішніми принципами.
У зв’язку з цим, для оцінки мінерально-сировинної бази України з точки зору сьогоднішньої економічної ситуації, необхідно розуміти особливості її формування.
Як формувалася мінерально-сировинна база України?
Майже усі вітчизняні публікації, присвячені мінерально-сировинній базі України, починаються з розповіді про її «унікальність». Далі йдеться про те, що за запасами тих чи інших корисних копалин Україна посідає одне з перших місць у Світі.
Це нагадує старий жарт радянських часів про величезну швейну фабрику, яка могла б одягнути кілька Європейських країн, якби їх мешканці погодилися одіти, те що там шиють.
Насправді, «унікальною» є не стільки, власне, сама мінерально-сировинна база України – тобто її надра, як створена за часів СРСР система формування цієї бази – тобто обліку родовищ та запасів корисних копалин.
При цьому треба згадати, що сучасна мінерально-сировинна база України, не менше ніж на 90% сформована за часів СРСР, а незначна частина родовищ, розвіданих за часів незалежності України, розвідані в основному за кошти приватних структур і надана їм в користування.
Що таке «родовища» і «запаси»?
Саме поняття, як родовища корисної копалини, так і його запасів, є досить умовним і в різних країнах його розуміють по різному. Взагалі під терміном «родовище» розуміють накопичення мінеральної сировини, яке має певну цінність.
За часів СРСР, коли усе було дефіцитом, цінність мало будь-що. Планова економіка вимагала постійно звітувати про збільшення не тільки темпів виробництва, а й кількості родовищ та запасів корисних копалин. А оскільки процес відкриття справжніх родовищ не контрольований, тай не у всіх регіонах вони є в необхідній кількості, було винайдено новий термін – «родовища загальнопоширених корисних копалин», тобто таких, які є скрізь. Це дозволяло вважати родовищем будь-що і регулярно звітувати про приріст запасів корисних копалин. Появився навіть термін «техногенні родовища», що утворилися, як правило, за рахунок відходів виробництва, а також «родовища сировини для закладки відпрацьованого під час видобування корисних копалин простору» – тобто будь-якої породи.
В результаті можна не сумніватися, що за запасами, наприклад суглинку для виробництва цегли, в світовому масштабі Україна може поступатися хіба що Росії, оскільки за рубежем ніхто не додумався підраховувати, затверджувати і обліковувати державним балансом запаси суглинків в якості корисної копалини.
За часів незалежності України радянський термін «загальнопоширені корисні копалини» спочатку трансформувався в законодавчо закріплений термін «корисні копалини місцевого значення», а останнім часом, очевидно з метою наповнення державного бюджету, добру половину «місцевих», тобто «загальнопоширених» корисних копалин, зокрема такі як – сировина для бутового каменю, піщано-гравійна сировина, глина для виробництва цегли – визнано «корисними копалинами загальнодержавного значення» на рівні з золотом та нафтою.
Як «відкривалися» родовища і чому більшість з них досі не освоєні?
Важливо також розуміти, як появилися самі родовища. Мається на увазі не в земних надрах, а на державному обліку, тобто на папері.
А появилися вони в основному з трьох причин:
Перша – це необхідність «узаконення» того, що було. Багато родовищ, в т.ч. в Україні, розроблялися ще з дореволюційних та довоєнних часів. З 30-х, а особливо з 50-60-х років на цих родовищах за державні кошти в обов’язковому порядку почали проводити геологорозвідувальні роботи, підраховувати запаси та ставити їх на державний баланс.
Друга причина – реальна потреба діючих підприємств у виявленні та розвідці запасів мінеральної сировини, в основному у зв’язку з відпрацюванням запасів, що розроблялися.
Третя – необхідність мати підставу для фінансування того чи іншого уже запланованого будівництва – наприклад колгоспного цегельного заводу чи щебеневого кар’єру.
Четверта – необхідність виконання планів з приросту запасів корисних копалин. Геологічній галузі з чисельним штатом працівників необхідно було показувати ефективну роботу і щорічно звітувати про обсяги виконаних робіт та приріст запасів.
В принципі усе було б не так уже й погано, якби геологорозвідувальні роботи проводилися з ініціативи розробників, а ще краще за їхні кошти. Однак, в більшості випадків, замовлення були досить формальними, а фінансування і контроль здійснювалися тільки з боку держави – а точніше тих же структур які планували і виконували роботи.
В результаті на сьогодні з родовищ, які розроблялися ще до часу їх розвідки, або на яких до початку розвідки уже було заплановане чи розпочате будівництво (тобто розвідані з перших двох причин), розробляється, чи розроблялося до недавніх часів, 70 – 90%, в залежності від виду сировини.
З родовищ, які розвідувалися «на перспективу», а точніше для виконання плану (з четвертої причини), освоєно не більше 10 – 30%.
Що становить основу мінерально-сировинної бази України?
Із загальної кількості родовищ корисних копалин, що числяться на державному балансі України – понад 8200 родовищ (усього ж виявлено понад 20000 родовищ і проявів) – 80% становлять родовища з колишньої категорії «загальнопоширених» – це родовища будівельних матеріалів (суглинок, пісок, глина, камінь – 43%) , торфу (19%), сапропелю (озерного мулу – 3%) та питної води (12%).
І тільки близько 20% – це те що вважається родовищами в більшості країн світу – родовища нафти, газу, вугілля – 16%, чорних, кольорових, дорогоцінних та рідкісних металів і урану – 1,5%, інші тверді корисні копалини – графіт, сірка, кухонна та калійна солі, каоліни, вогнетривкі глини, та і інше – близько 3%, мінеральні води – близько 2%.
Але надлишкова кількість об’єктів, що числяться на державному балансі, не найбільша проблема в плані реальної оцінки мінерально-сировинної бази України.
Значно більшою є проблема критеріїв, за якими визначалася цінність того чи іншого виду сировини чи конкретного родовища розвіданого, як правило, до 1990-х років. А від цього повністю залежало – буде визнано конкретній об’єкт родовищем, чи ні, і яка кількість сировини буде вважатися запасами корисної копалини та буде врахована державним балансом.
З одного боку треба віддати належне виконаним в ті часи великим обсягам геологорозвідувальних робіт та якості їх виконання. Уся отримана у ті часи геологічна інформація може бути успішно використана і використовується сьогодні. В технічному плані її достовірність особливих сумнівів не викликає.
Однак треба розуміти особливості підходу до аналізу геологічної інформації в ті часи.
По перше, порівняльною базою для того чи іншого виду сировини чи конкретного родовища була ізольована територія СРСР. Не було сенсу порівнювати, наприклад, вартість видобування урану, в т.ч. на родовищах України, з його вартістю на світовому ринку. Країна повинна була мати свій уран, нехай навіть на порядок дорожчий ніж за рубежем, але свій. І це стосувалося усіх стратегічно важливих корисних копали, а стратегічно важливим тоді було майже все.
По друге, питання отримання прибутку тоді було другорядним. Якщо, наприклад, на родовищі був поклад багатої руди, що забезпечувало його високу рентабельність, в підрахунок запасів включали також бідні руди, видобуток яких був не рентабельним. В результаті сумарна рентабельність була мінімальною, але запаси сировини більшими, а це вважалося більш важливим.
По третє, економічні розрахунки проводилися виходячи з майже дармових енергоресурсів. А такі особливо важливі на сьогодні фактори як власність на землю, обмеження щодо надання певних категорій земельних ділянок, природоохоронні обмеження, санітарно-захисні та інші охоронні зони, комунікації з їх охоронними зонами, практично не враховувалися. Іноді запаси, для відкритого способу видобування, підраховувалися навіть під існуючими населеними пунктами.
Таким чином, майже повністю сформована за часів СРСР мінерально-сировинна база України – тобто перелік врахованих державним балансом та державним кадастром родовищ, а також обсяги балансових запасів – потребує повної переоцінки, чи хоча б переосмислення, виходячи з принципово нових політичних, економічних умов та нового законодавчого поля.
Скільки в Україні справжніх родовищ корисних копалин?
За офіційними даними з відомих в Україні понад 20000 родовищ і проявів, в т.ч. понад 8200 тис. врахованих державним балансом розвіданих родовищ, розробляється близько 2900. Однак у цю цифру включені усі родовища, які розроблялися раніше, в т.ч. і ті, які на даний час не розробляються. Фактично, на сьогодні розробляється не більше 1,5 – 2 тис. родовищ, з яких 1 – 1,5 тис. родовищами можна назвати тільки умовно –сировина для будівельних матеріалів (суглинок, пісок, камінь) та питна вода – і тільки близько 500 власне родовищ – нафти, газу, вугілля залізних та інших руд.
При чому навіть серед родовищ найбільш важливих видів сировини розробляється, чи розроблялася раніше, відносно невелика частина, наприклад кам’яного вугілля – близько 40%, бурого вугілля – близько 5%.
Із загальної кількості розвіданих в Україні родовищ, що числяться на державному балансі, кількість родовищ, розробка яких на сьогодні є економічно доцільною, ймовірно не перевищує 1/3. Якщо ж брати до уваги тільки родовища, що не розробляються, чи не надані в користування, то цей показник складе не більше 1/5.
Але навіть в останньому випадку, тобто серед родовищ, що не розробляються, кількість перспективних родовищ в Україні буде вимірюватися сотнями, а з врахуванням вартих уваги родовищ будівельних матеріалів, торфу та підземних вод – близько тисячі.
Яка частка України в мінерально-сировинних ресурсах Європи та Світу?
Щодо порівняння мінерально-сировинної бази України з іншими країнами Європи та Світу, то такі порівняння, на даний час, не зовсім коректні через різний підхід до оцінки запасів в СРСР і Україні з одного боку та країнах заходу з іншого.
В загальних рисах мінерально-сировинну базу України можна оцінити наступним чином.
Україна, володіючи усього близько 0,12% площі земної кулі або 0,4% території суші, не може бути однією з найбагатших за мінеральними ресурсами країною Світу і, звичайно, не може порівнюватися не тільки з Росією чи Китаєм, а навіть з Казахстаном.
Разом з цим, Україна є найбільшою країною Європи і, в її масштабах, є однією з найбагатших корисними копалинами.
Щодо окремих видів корисних копалин, то Україна займає вагоме місце в Світі та є першою в Європі за запасами марганцевих та залізних руд, першою в Європі за запасами титану, цирконію, урану, графіту; знаходиться в числі перших в Європі за запасами бурого та кам’яного вугілля, первинного каоліну, вторинного каоліну та вогнетривких глин, облицювального каменю (граніту, габро, лабрадориту), кварцового піску для скла.
За запасами нафти і газу в Європі Україна поступається тільки двом-трьом країнам, а в розрахунку на одиницю площі чи одиницю населення вони дещо нижчі середньосвітових і близькі до середньоєвропейських показників.
Реальні запаси кольорових (крім титану), дорогоцінних та рідкісних металів в Україні відносно незначні, як і в більшості європейських країн.
В цілому, за запасами мінеральної сировини Україна, в Світовому масштабі, досить помітна за декількома видами мінеральної сировини, в Європейському – є якщо не першою, однією з перших.
Які перспективи використання мінеральних ресурсів в Україні?
Виходячи з географічного розташування, рівня технологічного розвитку та наявності значних, за Європейськими мірками, мінеральних ресурсів, Україна, в найближчій перспективі, приречена на інтенсивне використання мінеральних ресурсів та розвиток гірничо-видобувної промисловості.
Які види мінеральної сировини в Україні є найбільш перспективними?
Окрім корисних копалин, основні родовища яких уже розробляються у великих обсягах або надані у користування – заліза, марганцю, титану, вугілля, нафти, газу – найбільш перспективним для розвитку в Україні є, в першу чергу, видобування сировини, продукція з якої у великих обсягах може експортуватися – первинних каолінів, вогнетривких (каолінових) глин, облицювального каменю (граніту, габро, лабрадориту), кварцового піску для скла, граніту для виробництва щебеню. Перспективним є також видобування сировини для виробництва ефективних будівельних матеріалів: цементної сировини (вапняку, крейди, мергелю, глини), гіпсу, сировини для теплоізоляційних матеріалів (базальту), а також сировини для виготовлення палива та для сільського господарства (торфу), мінеральних та якісних питних вод.
Як реально оцінювати розвідані раніше родовища?
Враховуючи, що понад 90% розвіданих родовищ корисних копалин України, у тому числі майже усі не надані в користування, розвідані за часів СРСР і оцінювалися за критеріями, принципово відмінними як від світових, так і від тих, які діють в Україні сьогодні, вибір перспективних для освоєння родовищ потребує їх неформальної переоцінки з врахуванням принципово інших вимог ринку, нової економічної та правової ситуації.
Найбільш надійним критерієм оцінки родовищ, що розробляються звичайно є результати їх експлуатації.
При оцінці родовищ, що не розробляються, можна виходити з результатів експлуатації родовищ-аналогів, що розробляються, за їх наявності. Щодо розвіданих раніше родовищ така оцінка спрощується завдяки досить стандартному підходу до їх розвідки, що мало змінювався з часом та наявністю в державному фонді практично усіх матеріалів геологічних розвідок. Однак, при цьому обов’язково потрібно враховувати специфічні фактори, у тому числі обумовлені особливостями розташування родовища.
Можуть бути також використані дані про результати розробки родовищ аналогічних видів сировини за рубежем, з врахуванням специфіки сировини та продукції, попиту на неї в даному регіоні, доцільності та вартості транспортування та інше.
Особливу увагу при оцінці раніше розвіданих родовищ треба звертати на питання, які під час їх розвідки практично не вивчалися: цільове призначення земель та форма власності на них, природоохоронні, санітарні та інші обмеження (вибухонебезпечні зони, підземні, наземні комунікації та інше). Суттєве значення має також соціальний фактор – громадська думка.
Майже усі родовища вапняків та доломітів для металургійної промисловості – флюсової сировини – знаходяться на окупованій території: в Донецькій області та Криму. Дефіцит флюсової сировини може бути покрито за рахунок родовищ аналогічних вапняків, розвіданих для потреб цукрової промисловості та для інших цілей, які не використовуються.