Недавній інцидент зі звинуваченням народних депутатів Розенблата і Полякова в причетності до незаконного бурштинового бізнесу черговий раз показав наболілу проблему, суть якої полягає в тому, що наявність в Україні бурштину, замість прибутку, обертається для держави збитками.
І проблема тут не тільки в корупції чи відсутності законодавчої бази. Є ще інша проблема. Потрібне розуміння того, що бурштин, як і рибка у відомій казці, буває «великий» і «маленький». До речі бурштин, як і рибу, на Поліссі виловлюють одними і ти ми ж сачками. Не вірите? Побувайте на розробках!
На місці згаданих народних депутатів, обізнаний з гірничим бізнесом фахівець напевно засумнівався б реальності пропозицій зарубіжної компанії в інвестиціях у розробку родовищ бурштину в Україні. Адже зарубіжні компанії, перед тим як прийняти рішення про фінансування серйозного проекту, наймають кваліфікованих експертів, які неодмінно доповіли б про те, що за даними Державної служби геології та надр України, родовища бурштину в Україні, практично, відсутні.
Зокрема, станом на минулий рік державним балансом враховано три родовища бурштину – Клесівське, Володимирець Східний та «Вільне». Перші два надані для промислової розробки – одне державному підприємству, інше комерційному. Родовище «Вільне» – раніше розроблялося державним підприємством. Пізніше, ним же, а потім і місцевими шукачами, визнано не цікавим.
Усе решта, на що в такій жорстокій боротьбі видавалися і анулювалися дозволи – то ділянки лісів полів і боліт, на яких дозволено шукати бурштин – так звані «спеціальні дозволи на геологічне вивчення, у тому числі дослідно-промислову розробку» бурштину – за умови, що він там є, на що ніхто жодних гарантій не видає. Та ще кілька ділянок на яких, за бажанням власників таких дозволів, запаси бурштину оцінено шляхом множення його вмісту в піднятих з окремих свердловин проб на площу, охоплену наданим дозволом.
Звичайно, заперечувати наявність родовищ бурштину, окрім трьох згаданих вище, було б не розумно, хоча б зважаючи на сотні і тисячі несанкціонованих копалень, та тонни вилученого бурштину тільки по дорозі до митниці.
Виходить, що родовищ бурштину майже немає, а самого бурштину повно. Хіба це можливо? Цілком можливо і прикладів таких багато. Достатньо згадати золоту лихоманку на Алясці, ізумрудні копальні Бразилії чи старательські артілі на Колимі. Звичайно і на Алясці і на Колимі є розвідані родовища золота зі значними запасами, які у продовж десятиліть розробляються гірничо-добувними підприємствами. Але таких родовищ одиниці серед сотень і тисяч дрібних копалень чи розсипів, які розроблялися золотошукачами.
І навіть в Радянському Союзі, при усій зневазі до дрібного підприємництва, було дозволено старательський спосіб видобування золота. Чому? Тому, що було розуміння того, що більшість золота знаходиться в дрібних покладах, промислова розробка яких, включно з будівництвом кар’єрів, доріг, збагачувальних фабрик та іншої інфраструктури, буде збитковою. У ті часи кошти на освоєння родовища золота виділялися за умови доказаної наявності на родовищі – тобто на одній конкретній ділянці – не менше 10 тон золота. А такі ділянки зустрічаються не часто.
Суть родовища в тому, що на невеликій площі при великій концентрації зосереджена велика кількість корисної копалини – достатня для того щоб окупити усі витрати, пов’язані з його освоєнням, починаючи з вартості землі, витрат на будівництво кар’єру, збагачувальної фабрики, доріг, комунікацій і закінчуючи рекультивацією земель. При цьому конкурентоспроможність гірничому підприємству забезпечує саме незначна кількість чи відсутність родовищ з такими ж високими чи кращими показниками.
Однак на родовищах, будь якого виду сировини, зосереджена тільки незначна її частина. Значно більша її кількість розпорошена в дрібних, ще дрібніших покладах і просто в гірській породі. Наприклад, золото міститься навіть у морській воді, але не зважаючи на значну його загальну кількість в просторах океану, ніхто не поспішає його видобувати.
Відомо, що на одне велике родовище приходиться приблизно десяток середніх, на одне середнє – десяток дрібних, на одне дрібне – 10 рудопроявів чи проявлень (невеличких ділянок з промисловим вмістом корисної копалини але недостатніми для промислового видобування запасами), на одне проявлення – десяток аномалій – місць з високим вмістом корисного компоненту.
Таким чином наявність, наприклад, в пошуковій свердловині зерен чи уламків бурштину – це бурштинова аномалія, або ймовірність 1:10 виявлення бурштинового прояву чи 1 :100 виявлення дрібного родовища або 1 :1000 відкриття середнього родовища.
Відповідно, ймовірність знайти бурштин, в межах території його поширення, відносно висока, але знайти його в промисловій концентрації – тобто рудопрояв – ймовірність на порядок нижча. Але це ще не родовище. Ймовірність знайти дрібне родовище, економічна доцільність розробки якого буде дещо сумнівною – менша в 100 разів, а середнє, тобто економічно надійне – в 1000 разів.
В межах бурштинової території – північ Волинської, Рівненської, Житомирської областей – можна знайти тисячі місць видобування бурштину. При цьому щонайменше на 90% таких розробок видобування припинено самими шукачами бурштину, постільки їх подальше розширення виявилося не перспективним. Так само і щодо розмірів бурштинових розробок – понад 90% з них площею до 1 га, кілька процентів сягають до 10 га. Тобто з точки зору гірничої науки це рудопрояви чи в найкращому випадку дрібні родовища, запаси кожного з яких можна оцінити орієнтовно в межах перших тон, відповідно сумарна вартість бурштину складе до $10 млн, а прибуток – $1-3 млн. Що ніби і немало, але недостатньо для організації промислового видобування зі всією належною інфраструктурою та технікою.
Але статистика завжди підтверджується. І серед цих сотень і тисяч дрібних покладів є справжні промислові родовища не менше середніх розмірів, про що свідчить, наприклад, компактно відпрацьована площа близько 100 га в Олевському районі між селами Шебедиха і Рудня-Замисловецька, де видобуток продовжується. Запаси бурштину на цій площі становили орієнтовно 100 тон, що за чинною класифікацією відповідає середньому або великому родовищу. На жаль їх ніхто не підраховував, як і те, що там залишилося.
«Маленький» бурштин. Група відпрацьованих проявів бурштину поблизу с.Малий Жолудськ Володимирецького району.
«Великий» бурштин. Не розвідане родовище бурштину, що розробляється між селами Шебедиха і Рудня-Замисловецька в Олевському районі.
Потрібне також розуміння того, що справді промислові рентабельні для розробки родовища розташовані там, де їх створила природа, а не там де вдається домовитися з місцевою владою чи отримати землю. А також те, що їх кількість і площі не такі уже і значні і на кожне таке родовище приходяться сотні місць зі знахідками бурштину та дрібних копалень і сотні тисяч гектарів площ, які можна вважати перспективними для виявлення родовища, але з яких насправді перспективною може виявитися тільки одна сотня гектарів.
В природі чудес не багато. Якщо, наприклад, запаси природного газу Росії (48 трлн.м3) здаються надто великими в порівнянні з Україною (1,1 трлн м3), поділять їх на 30 – співвідношення площ держав – внесіть поправку на те, що в Україні майже 30 років розвідкою ніхто не займається і переконаєтесь, що все менш-більш справедливо. Тому не слід очікувати, що справжні промислові родовища бурштину у нас будуть скрізь і у необмеженій кількості, чи хоча б навіть там, де під них створюються спеціальні комунальні чи комерційні підприємства.
Пошуки і розвідка родовищ бурштину справа не з дешевих і рухалася повільно навіть за часів задовільного фінансування до розвалу Союзу. Тепер здебільшого вважають, що пошукові роботи то зайві витрати, починати треба з розвідки, а ще краще зразу з видобування на конкретній ділянці. Такий підхід дійсно може бути оправданим, от тільки ймовірність цього, як було сказано вище десь на рівні 1 до 100 чи 1 до 1000.
Але ми ризикувати любимо, особливо державними коштами. Чого не скажеш про зарубіжних інвесторів. Для них, куплена за бурштинові долари дядьком Миколою з Дубровиці б/у BMW, навіть з новою прибудовою до хати, не є надійним підтвердженням економічної доцільності фінансування бурштинового бізнесу в Україні.
Бурштинова проблема потребує свого вирішення. Геологічної службою України для цього не зроблено майже нічого. Не зрівняно більшу роботу провели жителі Поліського краю. Саме вони відкрили, хоча при цьому і майже відпрацювали, напевно найбільше з відомих в Україні родовище бурштину в Олевському районі, десятки дрібних родовищ та тисячі проявів. Це теж важлива інформація і її слід було б використати. І саме це, а не матеріали геологічних розвідок, стало причиною бурштинової лихоманки на усіх рівнях.
Важливо розуміти, що є бурштин «маленький» – тобто дрібні поклади, хоча іноді досить багаті, розкидані на великій території, промислова розробка яких навряд чи буде рентабельною, однак вони можуть розроблятися, а точніше уже розробляються, кустарним способом місцевим населенням. І є родовища бурштину, де на невеликій площі зосереджені запаси в сотні тон, що дає можливість організувати промислове видобування та збагачення і, при необхідності, залучати кошти інвесторів – це уже «великий» бурштин.
Оскільки промислове освоєння родовищ потребує значних коштів, про «великий» бурштин можна буде говорити тільки після того, як його запаси будуть надійно підтверджені матеріалами геологічних розвідок. На жаль, на сьогодні, держава не може запропонувати інвесторам такі матеріали. Тому в найближчій перспективі можна розраховувати хіба що на «малий» бурштин кустарного видобування.
Читати російською мовою…
https://ias.brdo.com.ua
https://opendatabot.ua
Telegram
Viber
Messenger
Skype
Державна служба геології та надр України має намір виставити найближчим часом на аукціон 
Після зміни керівництва Державної служби геології та надр України, що відбулось на початку літа 2017року, надрокористувачі покладали великі надії на відміну так званої «переоцінки запасів» родовищ корисних копалин кожні п`ять років.
З початку 2016 року Держслужба геології та надр при наданні спецдозволів на користування надрами з метою видобування корисних копалин, Угодою про умови користування надрами, зобовязує користувачів «проводити повторну державну експертизу та оцінку/переоцінку запасів родовищ корисних копалин через кожні п’ять років експлуатації ділянки надр» (пункт 5.3 Угоди). 
Відтепер згідно ст.23 КУ про надра,